Glossarium.

Має значення не кількість постачальників, а відкритість доступу до ринку.

Заснована Carl Menger 1871 року школа думки в галузі політичної економії. П'ять поколінь, від Відня через Женеву і Нью-Йорк до сучасності: суб'єктивістська, методологічно-індивідуалістська, орієнтована на ринковий процес.

Положення про те, що людина діє: свідомо, цілеспрямовано, під впливом обмеженості. Мізесівська вихідна точка всіх праксеологічних висновків.

Втрачена корисність наступного найкращого використання. Поняття витрат у Wieser: витрати є не об'єктивними затратами, а відмовою від альтернатив.

Модель суспільства без держави: усі завдання, що нині є публічними, як-от право, захист, оборона, виконуються приватними постачальниками на договірній основі. Радикальний висновок Rothbard і Hoppe з природного права та етики аргументації.

Погляд, згідно з яким положення економіки чинні до будь-якого досвіду: вони виводяться з аксіоми діяльності через поняттєвий аналіз, а не через емпіричну перевірку.

Банківська практика покривати вклади до запитання резервами лише частково. Спірне питання в австрійській школі: Mises і Hayek вбачають у цьому джерело інфляції, Rothbard і Hoppe, порушення договору.

Банківська система без центрального банку: конкурентні приватні банки емітують власні банкноти, дисципліновані клірингом і обов'язком викупу.

Вчення про розуміння смислових структур. У школі Lachmann навколо Don Lavoie обговорюється як методичне розширення праксеології через інтерпретацію та формування очікувань.

Додаткова корисність ще однієї одиниці блага. Відкриття Menger 1871 року розв'язало парадокс цінності й започаткувало суб'єктивну теорію цінності.

Полеміка 1920-1940 років між Mises/Hayek та соціалістичними економістами (Lange, Lerner, Taylor) щодо можливості раціонального планування. Позиція австрійської школи: без приватної власності немає цін, без цін немає розрахунку.

Чи можна сказати про суспільний добробут щось наукове, не протягуючи при цьому оцінних суджень?

Розрізнення Oppenheimer від 1908 року: до багатства ведуть лише два шляхи, праця й обмін (економічний засіб) або безоплатне привласнення чужої праці (політичний засіб).

Узагальнювальне поняття Mises для умонастрою, який очікує від держави розв'язання будь-якої проблеми – всемогутня держава як світська інстанція спасіння.

Доказ Hoppe (1988), що права власності перформативно передбачаються щоразу, коли хтось аргументує. Той, хто сперечається про норми, тим самим визнає норму свободи аргументації, а отже й самовласність.

Хто першим отримує нові гроші, виграє; хто отримує їх останнім, зазнає втрат. Розширення грошової маси діє не нейтрально, а перерозподільно, уздовж точок входження грошей у систему.

Нобелівська лекція Hayek 1974 року: економіст, який прагне керувати суспільством, удає знання, яким ніхто володіти не може.

Грошовий лад із твердою прив'язкою валюти до золота. Для Mises це єдина система, яка вилучає грошову масу з-під політичного розсуду і тим самим стримує інфляцію та економічний цикл.

Приписування цінності споживчих благ виробничим благам, які їх породжують. Розв'язання проблеми розподілу, запропоноване Menger та Wieser.

Політика окремих втручань у ринок без повного планування. Mises показав: кожне втручання породжує небажані наслідки, які вимагають нових втручань, тобто спіраль інтервенцій аж до тотальної системи.

Теорія обмінної діяльності. Введена Mises як підрозділ праксеології: конкретний аналіз ринкових процесів на противагу абстрактному вченню про діяльність.

Теза, згідно з якою рівень цін зростає пропорційно до грошової маси.

Пропозиція Hayek від 1976 року: скасувати державну монополію на гроші й дозволити приватним емітентам конкурувати за найстабільнішу валюту.

Теза Hayek 1968 року: конкуренція є не станом, а процедурою, яка лише й породжує знання.

Центральна проблема Hayek: як розпорошене знання багатьох окремих людей складається в дієвий порядок? Відповідь: через ціни та спонтанні інституції, а не через централізоване планування.

Цілеспрямована дія в умовах невизначеності. Назва головної праці Mises, що вийшла 1949 року, тобто систематичний виклад праксеології як основи всіх суспільних наук.

Припущення, що соціальні явища зрештою слід пояснювати через дії окремих суб'єктів. Колективи не мають власної здатності до діяльності.

Визначення держави: держава як територіальний примусовий монополіст остаточного рішення та оподаткування.

Серцевина думки Böhm-Bawerk: більше капіталу означає більше проміжних стадій і довші виробничі ланцюги, але також і більший кінцевий результат. Обхідний шлях виправдовує себе, бо підвищує продуктивність.

Чому вода нічого не коштує, а діаманти коштують багато, хоча вода життєво необхідна? Menger розв'язав це 1871 року: оцінюється не рід, а кожна конкретна одиниця на межі.

Механізм, що його Kirzner вбачає за ринковим процесом: пильність до непоміченого прибуткового шансу.

Лібертаріанська теорія класів: вона поділяє суспільство не за власністю на засоби виробництва, а за відношенням до фіску – нетто-платники проти нетто-одержувачів.

Твердження, що різні класи, раси чи епохи дотримуються кожен своєї, несумісної з іншими логіки.

Загальна теорія людської діяльності. Логіко-дедуктивна наука про умови та наслідки цілеспрямованих дій.

Ставка відсотка, яка врівноважує заощадження та інвестиції і відображає часову перевагу.

Допозитивний правопорядок, що випливає з природи людини та умов її життя. Етичне обґрунтування лібертаріанства в Rothbard, де власність постає як право на самозахист.

Неможливість раціонального господарського планування без ринкових цін. Mises (1920) та Hayek показали: соціалістичне планування зазнає невдачі, бо без приватної власності на засоби виробництва не виникає цінових сигналів.

Перевага виявляється лише в реальному виборі, а не в опитуванні чи самоспостереженні.

Виснаження структури виробництва під видимістю добробуту: споживається більше, ніж дають прибутки, а субстанція для цього мовчазно скорочується.

Доведення Mises (1912), що мінова цінність грошей історично має зводитися до догрошової мінової цінності грошового матеріалу. Воно усуває розрив між суб'єктивною теорією цінності та попитом на гроші.

Віденське протиставлення неокласичній ринковій рівновазі. Ринок є не станом, а рухом: процедурою відкриття за участю підприємців, які виправляють нерівноваги.

Уявний експеримент Mises: економіка без жодних змін, що слугує евристичним контрастним образом. Він показує підприємницький прибуток як суто явище нерівноваги.

В австрійській традиції (Hayek, Mises) це стан відсутності примусу з боку інших людей. Передумова спонтанного порядку та економічного розрахунку.

Розмежування наукового аналізу та політичного оцінного судження. Економічна наука каже, що спричиняє той чи інший засіб, а не яку мету слід обирати.

Соціальні порядки, що виникають із дій багатьох людей, але не з їхнього задуму. Так Hayek називав мову, право та ринки: вони є результатом людської діяльності, а не людського проєкту.

Часове впорядкування виробництва за благами вищого і нижчого порядку (Menger 1871), від сировини до споживчого блага першого порядку.

Поправка Lachmann до уявлення про однорідний запас капіталу: капітал є неоднорідною структурою комплементарних благ, які лише обмежено піддаються перепрофілюванню.

Цінності виникають не в речах, а в діючому суб'єкті. Menger, Jevons і Walras 1871 року започаткували поворот проти Smith і Ricardo.

Образ ринку як щоденного голосування в Mises: виробництвом керує не підприємець, а споживач, що здійснює покупку.

Поняття Hoppe для порядку, у якому діє лише приватне право, без публічного права, що надає державі привілейоване становище. Конкретизація анархо-капіталістичної моделі.

Поняття Hayek для некритичного перенесення природничо-наукових методів на сферу суспільного.

Формула Schumpeter для капіталістичного процесу інновацій: нове витісняє старе не через поступове пристосування, а через радикальну заміну наявних структур виробництва.

Австрійське пояснення піднесення та спаду: штучно знижені кредитною експансією відсоткові ставки спотворюють структуру виробництва, піднесення перетворюється на бум і потребує корекції.

Вчення про структуру виробничих благ. У Böhm-Bawerk і Hayek капітал постає як розгорнутий у часі, неоднорідний виробничий апарат, а не як проста грошова сума.

Учення про підприємця як про того, хто відкриває ще не реалізовані можливості прибутку. Переосмислення Kirzner шумпетерівського підприємця: не руйнівного, а врівноважувального у своїй пильності.

Вчення Mises про розуміння людських оцінних суджень і спонук до діяльності, доповнення до праксеології.

Графічна модель Hayek для часово впорядкованої структури виробництва. Вісь: час від сировини до споживчого блага; висота: цінність проміжних продуктів. Інструмент для аналізу кредитних циклів.

Замінники грошей без повного покриття: незабезпечені банкноти та вклади до запитання.

Запас споживчих благ у Böhm-Bawerk, який утримує робітників упродовж тривалості обхідних шляхів виробництва.

Хибна інвестиція як характерне явище буму: капітал, що спрямовується у виробничі стадії, яких реальне відкладення споживання ніколи не покривало.

Надання переваги теперішнім благам перед майбутніми. За Böhm-Bawerk, це корінь явища відсотка: відсоток як ажіо між теперішнім і майбутнім благом.

Суперечка між Menger і Schmoller про метод політичної економії (від 1883 року). Австрійська школа: теоретично-дедуктивний підхід. Історична школа: індуктивний.

Вживання у чужі мотиви дії. У Mises і Hayek це методологічний відповідник фізичного пояснення: реконструкція смислу замість каузального закону.